Миколаївщино , краю мій єдиний,-

Простір неба, нив, річок, степів,

Невід’ємна частка України,

Найрідніше місце на землі.

 

У віки твоя історія сягає,
Стародавня миколаївська земля.
Історичною перлиною сіяє
Тисячолітня Ольвія твоя.

 

По тобі не раз топталися чужинці:
Смерть, неволя, біль тяжких утрат.

Та боронила землю українську

Паланка козаків, що звалась Бузький Гард.

 

Твоя земля полита щедро кров’ю

Відважних твоїх дочок і синів.

А у степах немов безсмертний спогад

Про них червоний мак зацвів.

 

 

 

***

Тут вітер вільно по степу гуляє,

І верби тут схилились до води,

І тут степам нема кінця і краю.

А у річках тут води ніжно-голубі.

 

Туману марево над степом мріє,

І ніби сторожа тополі стоять,

І мак тут на полях яскраво пломеніє.

Це все миколаївська рідна земля.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Гудуть на полях трактори і комбайни,

На сонці блищить плодоносна рілля,

І радує всіх своїм щедрим врожаєм

Моя миколаївська славна земля.

 

Під вітром шумить і пшениця, і жито,
І радість серця переповнює вкрай,
Бо вміє невтомно, завзято трудитись
Найкращий для нас миколаївський край.

То як не пишатись найкращим цим краєм,
То як не любить тих людей через край,
Хто землю свою щоденно плекає, –
Це гордість твоя, миколаївський край.

 

Хай щедро зерном наливається нива,

Хай сонце яскраве над нею сія,

Хай буде завжди і багата, й щаслива

Моя миколаївська рідна земля.